І ось нарешті настав довгоочікуваний вечір 20 жовтня 2017 року, коли ми сіли в потяг Рахів – Київ. Ніч проминула непомітно – ми у столиці!!! Нас зустрів величезний вокзал - ворота в місто. Усім відомо, що вокзал - це своєрідне відображення настрою. Якщо він піднесений, то й вокзал змінюється – разом із містом. А якщо в місті щось негаразд, то й ворота виглядають негостинно. Сьогодні настрій у столиці… стурбований…

Знайомство з містом ми починаємо від Володимирського собору. Будувався він майже два десятиліття, випробував важку долю «державного довгобуду», зате сьогодні радує відвідувачів і прочан фресками та іконами великих російських художників Васнецова, Нестерова і Врубеля. У Володимирському соборі зберігаються церковні святині – мощі преподобного Макарія і Великомучениці Варвари; тут проходять служби Божі. Храм освячений на честь рівноапостольного Володимира – великого київського князя, онука княгині Ольги – першої християнки з-поміж князів. Не випадково багато сюжетів настінного живопису собору присвячено їм, адже ними так багато зроблено для Русі та Києва.

Кварталом вище − Київська опера. Сучасна споруда була збудована в результаті всесвітнього конкурсу, на якому здобув перемогу петербурзький професор архітектури Шретер. Неначе сім нот музичної гамми, розчленовують напівовальний фасад сім витончених арок, що додають споруді додаткової висоти. Між арками ми бачимо ліпні зображення театральних масок, що втілюють діяльність двох муз, - Мельпомени (трагедії) і Талії (комедії). Над центральним входом - барельєф і вензель, змальований на картуші, який підтримують дві крилаті жінки. Фахівці ототожнюють їх з геніями, духами-покровителями, супутніми людині в її благородних помислах.

У будівлі Національної опери сталася подія, яка додала  негативних асоціацій. Так, у 1911 році під час постановки опери «Казка про царя Салтана» тут отримав смертельне поранення Петро Столипін, міністр російської імперії.

Наступна зупинка - головна брама стародавнього Києва - Золоті ворота. Справжній подих давньої історії! А якщо уявити та пофантазувати, то можна подумки перенестися в той час, коли через головні ворота проходили купці та містяни, в'їжджали князі. Золоті ворота ставали перешкодою ворогові, що хотів захопити місто.  Біля них - пам'ятник Ярославу Мудрому. Саме за його указом побудували Софійський собор і Золоті ворота, а також оточили Київ неприступними валами.  Князь сидить із макетом Софійського собору у руках, а його погляд спрямований у той бік, де сьогодні знаходиться цей собор.

Нам також сподобався найнезвичайніший та найоригінальніший пам'ятник коту Пантелеймону, Пантюші. Він стоїть на камені у парку навпроти Золотих воріт. Пам'ятник має справжнього прототипа - кота, що жив у місцевому ресторані «Остерія Пантагрюель» і став улюбленцем відвідувачів. Почувши повір’я: якщо тримати кота одночасно за вухо та хвіст, а під лапу покласти якусь копієчку, то можна загадувати бажання, яке ймовірно збудеться. Ми так і зробили.... Згодом зрозуміли, що спільним бажанням було ще раз повернутися до Києва за новими враженнями.

На найвищій точці Верхнього міста розташувався Софійський собор − головна святиня Русі, архітектурна перлина ХІ століття, зведена за часів князювання Ярослава Мудрого у період розквіту Русі. Собор занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Назва собору походить від грецького слова «Софія» – «мудрість». Він збудований як головний храм митрополита Русі. В соборі відбувались церемонії прийому послів, біля нього збиралось київське віче, тут велось літописання та знаходилась перша в Київській Русі бібліотека, створена Ярославом Мудрим.

Більше тисячу років береже Київ Богородиця Оранта − мозаїка у головному куполі собору. Збереження стародавніх мозаїк у храмі − дивовижне! Лише в Італії, в Равенні, є щось подібне − але площа розписів там набагато менша.

У соборі знаходиться величезний мармуровий саркофаг, у якому колись спочивали рештки князя Ярослава Мудрого. Також у храмі-музеї можна побачити макет стародавнього Києва, декілька постійно діючих експозицій.

Перед собором на площі − пам'ятник Богдану Хмельницькому, історія будівництва якого вже стала міською легендою. Це − одна з найстаріших пам'яток Києва.

Ансамбль Софійського собору перегукується з Михайлівським Золотоверхим монастирем. Його позолочені куполи прикрашені фігурою покровителя Києва − Архангела Михаїла. Собор, зруйнований більшовиками, сьогодні відновлений в колишню розкіш. Перед монастирем є площа з пам'ятником першій християнці-правительці Русі − княгині Ользі.

Екскурсовод порадив нам спуститися до Київського річкового вокзалу на фунікулері. Адже кияни пишаються своєю канатною дорогою і рекомендують гостям і туристам під час їх знайомства з Києвом обов'язково здійснити поїздку на ньому.

Київський фунікулер також обріс легендами. Місцевість, де він розташований, називалася в давнину, за часів правління великого князя Володимира «Чортовим беремищем». Тут пролягав шлях з верхнього міста на Поділ. Згідно з народним переказом, по цьому шляху волочили до Дніпра ідола язичницького бога Перуна, якого князь Володимир наказав утопити в річці. Так як слово «бремя» означало «тяжкість», назва місцевості можна тлумачити, як «тяжко чорту».

Але, незважаючи на безліч містичних історій, пов'язаних з місцерозташуванням фунікулера, він став для киян найромантичнішим міським транспортом, силует якого вже назавжди вписався в яскравий ландшафт Володимирської гірки.

Після смачного обіду у «Пузатій Хаті», ми зайшли до станції метро, нашому подиву не було меж. Ескалатор, підземна залізниця та станції, які відрізняються одна від одної – нас вражало все!..

Нам дуже сподобався Київський академічний театр ляльок. Це прекрасна архітектурна споруда, біля якої багато скульптур персонажів різних казок.

А неподалік лялькового театру, майже в самому центрі Києва знайшов собі притулок Водно-інформаційний центр, більш знаний як Музей води. Екскурсія починається зі спуску на десять метрів під землю. Саме тут розташовано експозиції, які розказують: яким чином річкова вода стає придатною до вживання; який шлях вона проходить перш ніж опиниться в крані; в який спосіб забезпечувався Київ водою в давнину; де пролягав перший київський водогін. Також ми оглянули різноманітні цікаві, навіть унікальні експонати: залишки древніх труб, макети систем водопостачання та каналізації. Не менш цікава розвага чекала нас в одному з залів – мильні бульбашки, настільки велетенські, що можна за бажанням опинитись всередині однієї з них, а також басейн із екзотичними японськими рибками. Якщо піднести долоню близько до води, то рибки виринають і торкаються її. Один із залів перетворено в грот, оглянувши який можна дізнатись про різні форми існування води в природі: побачити танення льодовика, виверження гейзера, і звичайно – дощ з грозою. Також цікавинкою музею є діюча модель артезіанської свердловини.

Після насиченої екскурсії у Музеї води, прямуємо до Маріїнського парку. Під вуаллю туману ми бачимо, як тануть острови на Дніпрі, а хмари пливуть над водою... Так приємно дивитись удалечінь, прислухаючись до ніжних звуків осені. І не треба ні про що думати, а просто милуватись, до безкінечності милуватись красенем - Києвом!

З Маріїнським парком зливається воєдино Міський сад – колишнє місце гулянь київської знаті 19 століття. Зараз цей сад представлений невеликою алеєю, що поруч зі стадіоном „Динамо”, а також майданчиком літнього театру.

Прогулюючись парком, ми відчули напружену атмосферу, бо побачили багато людей у військовій формі. Пройшовши кілька кроків, побачили будівлю Верховної Ради. Десятки наметів, політичні гасла, кордони поліції…

Далі була Інститутська, Майдан Незалежності. Місце болю, відчаю, роздумів…

Вечоріло. Наступним пунктом призначення була найвідоміша в Україні вулиця Хрещатик. Ніколи у житті ми не бачили такої кількості людей і магазинів, розташованих у чудових старовинних будинках. Тому мали можливість насолодитися неспішною прогулянкою Хрещатиком, відчути атмосферу міста, придбати сувеніри та сфотографуватися на згадку.

Зовсім не хотілося прощатися з Києвом, але наша подорож добігала кінця. Проте як же без смаколиків у McDonald's?.. І ось ми вже, стомлені, але щасливі, у потязі Київ – Трускавець повертаємося у рідний Тернопіль.

Ця подорож залишила приємний, незабутній слід у наших серцях, подарувала яскраві враження та позитивні емоції, які не зітруться із пам’яті.