22 квітня учні шостих, восьмих та десятих класів зібралися в актовому залі нашої школи, щоб згадати події 30-річної давності, коли на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції прогримів вибух. Вчитель математики нашої школи, Масло Оксана Василівна, яку трагедія зачепила безпосередньо, адже її чоловік був одним із перших ліквідаторів, запросила на зустріч до школярів Людмилу Василівну Поліщук, яка  мешкала у Прип’яті та близько 4-ох місяців пропрацювала на ліквідації наслідків тієї страшної аварії.
   Людмила Василівна розповіла нам, що її життя, ніби поділилося на дві частини: до Чорнобиля та після нього. У ті квітневі дні люди працювали, готувалися до свят і ніхто у цій звичній життєвій метушні навіть не здогадувався, що скоро їхнє місто засне назавжди. Найстрашнішим було те, що жителям міста довгий час нічого не говорили. Усі думали, що їх вивозять лише на 3 дні і навіть подумати  не могли, що вже не повернуться додому.
   Неприємними є і реалії нашого сьогодення. Адже тоді влада робила вигляд, що нічого не трапилось, а зараз вона робить вигляд, ніби не потрібно допомагати тим, хто так багато втратив, та згадує про жертв Чорнобильської катастрофи лишень двічі на рік: у День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та у Міжнародний день пам’яті Чорнобиля. Людмила Василівна наголосила учням, що потрібно обов’язково знати свою історію, правдиву історію, щоб більше не допустити подібного лиха.
   Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи своїм здоров'ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю.