26 квітня 1986 року лягло чорною плямою на нашу блакитну планету.  30 років пройшло з тих пір як смертоносний пил з ядерної печі четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС покрив хати, поля та ліси. Полум'я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших. Тих, хто ризикуючи своїм життям, зуміли у надзвичайно важких умовах загасити пожежу та попередити її розповсюдження на інші енергоблоки, коли «мирний атом», вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, загрожував усьому живому і неживому. Чорнобиль не має минулого часу. Він і досі є проблемою сьогодення і, на жаль, буде нагадувати про себе й нашим нащадкам, яким необхідно допомогти усвідомити масштаби катастрофи та осмислити уроки трагедії у всіх сферах життя.
   21 квітня учні 8-Б класу нашої школи зустрілись зі свідком подій 30-річної давнини і згадали, як це було. Про випробування, які випали на долю ліквідаторів аварії, їх самопожертву і подвиг розповів школярам на виховній годині учасник ліквідації на ЧАЕС у 1986 році, а зараз начальник військово-медичної служби СБУ в Тернопільській області Чарторинський Володимир Юрійович. Він є ініціатором створення Тернопільської обласної спілки Чорнобиля та головою Тернопільської міської спілки «Ветерани Чорнобиля». Володимир Юрійович розповів нам про те, який колосальний обсяг роботи довелося виконати з локалізації аварії як військовим частинам, так і цивільним спеціалістам. Адже в усуненні наслідків аварії на ЧАЕС взяло участь понад 600 тисяч осіб. Він наголосив на тому, що важливою була праця не лише пожежників, медиків, транспортників, міліції, а й кухарів, прибиральників тощо. Усі, незважаючи на небезпеку діяли героїчно та самовіддано.

   20 років опісля аварії Володимир Чарторинський знову відвідав Чорнобиль. Подана нижче світлина – це фотографія покинутої школи. Володимир Юрійович побував там разом із вчителькою, яка працювала у цій школі до аварії. Вона навіть знайшла журнали та зошити своїх учнів через стільки років.

   Сумно було чути, що у Чорнобилі у приміщеннях майже все порозкрадали та порозтягали. Як виявилось, навіть таке велике горе не буває спільним і є бажаючі нажитись практично на всьому.

   Цікавою є історія наступної фотографії. Коли її робили, один із фотоапаратів ненавмисно поклали на траву (в Чорнобилі бажано з асфальту не сходити!), де він пролежав всього декілька секунд, однак на нього одразу ж зреагував дозиметр. Фотоапарат став радіоактивним, а плівка – засвіченою.

   Дізналися учні і про Чорнобиль-2. Це грандіозна споруда в місті Прип’яті, яка була збудована для того, щоб виявляти запуск міжконтинентальних балістичних ракет. Комплекс займає площу понад 60 км, а найвища антена – 150 м. Ця радіолокаційна станція «Дуга» відстежувала переміщення ракет над Європою і навіть Америкою. Після аварії на ЧАЕС вона припинила свою роботу, але й зараз величезні масштаби об’єкту Чорнобиль-2 просто вражають.
   У Володимира Юрійовича є великий архів фотографій. В майбутньому він планує видати книгу спогадів. Пам’ятати, щоб не повторити. Адже ядерне полум’я Чорнобиля — це не звичайна катастрофа, після якої можна прибрати уламки і відшкодувати збитки. Потрібно навчитися жити в еру науково-технічного прогресу. Природа не пробачає помилок і не терпить експериментів над собою.