Дитина вірить у власну лінь

Як це? Ліні не існує, переконані фахівці. За цією назвою криється якась конкретна причина. Одна з них — коли батьки чи вчителі настільки хочуть вберегти від лінощів, що постійно повторюють: «Не треба лінуватися». Або будь-яку невдачу пояснюють: «Бо ти нічого не хочеш робити». І дитина починає вірити, що вона ось така просто від народження — ледача.

Є такий феномен: якщо від людини чогось очікують, вона так змінює поведінку, що очікування збуваються. Наприклад, якщо екзаменаторам дають неправдиві відомості про високий інтелект одних студентів і низький — інших, вони завищують або занижують оцінки, причому не без підстав. Адже ті, на кого дивляться зацікавлено, приязно, відповідають краще, ніж зазвичай. А ті, кого слухають із несхваленням, «неуважно» — щось мимрять. Батьківські крики «Геть нічого не хочеш робити!» тільки зміцнюють шанси, що справа з місця не зрушиться.

Що робити? Навіювати протилежне. Так, це працює, спробуйте! Повторюйте дитині, що в душі вона — трудяга. Шукайте докази, навіть дивні: «Напевно, складно такому активному хлопцеві (дівчинці), як ти, цілий день сидіти за комп’ютером? Але ж ти переходиш з рівня на рівень у грі, отже, ти наполегливий/а». Згадайте, як син чи донька допомагали вам, щось робили з натхненням тривалий час. Не змушуйте, не вимагайте хоча б кілька тижнів. Зачекайте, поки слова почнуть чарівним чином діяти. А потім спробуйте перенести позитивний образ трудяги на роботу над домашнім завданням. Мовляв, такій наполегливій дитині тут завдань — на якісь пів годинки. Школяр вважає, що домашнє завдання велике? Тоді зробіть виклик, але теж із позитивним настроєм: «Б’юся об заклад: завершиш математику за годину? Із твоєю вдачею можеш виграти».

У дитини нерівномірна працездатність

Як це? Ледачими називали в школі багатьох видатних людей: наприклад, геніального вченого Альберта Айнштайна, винахідника Томаса Едісона, лауреата Нобелівської премії з фізики Вільгельма Віна. Можливо, проблема вашої дитини — не в байдужості до шкільних справ, а в асиметрії півкуль мозку, коли значно активніша права. Звісно, це далеко не завжди ознака геніальності, може принести проблеми у житті, тож візит до невролога — не завадить. Але це й не хвороба. Люди з образним мисленням і такою яскравою «правопівкульністю» зробили свій внесок у мистецтво та науку. Втім, така дитина не здатна жити за графіком, особливо якщо підганяють.

«Правопівкульність» породила безліч міфів: насправді вона не пов’язана з емоціями та вже точно не є суто жіночою специфікою. Зате в такої дитини активність залежить від природних циклів значно більше, ніж у інших. Запланував купу справ, а сьогодні — магнітні бурі, сили на нулі, ось і «лінується». Зате у хвилини припливу енергії учень може гори звернути. Шкільний розклад для такого хлопчика або дівчинки — важке випробування, від якого хоч вдома хочеться відпочити. Саме від планів і тимчасових рамок, а не від інтелектуальної діяльності.

Що робити? Забудьте про пораду: «Не берись за справу, доки не завершиш попередню». Одноманітна діяльність таких дітей втомлює, і ефективність знижується. Нехай переходить з однієї справи до іншої, як би дивно це не виглядало. Розв’язав два математичні приклади, виконав граматичне завдання в зошиті з мови, подивився відео з біології. І знову математика. Головне, щоб увага перемикалася між різними видами навчальної діяльності, а ще потрібен відпочинок кожні 45 хвилин, коли дитина рухається, ходить, виходить на балкон подихати повітрям.

Щоб не було проблем з уроками, допоможіть школяреві вивчити коливання своєї активності протягом дня, тижня. Рівень енергійності можна зобразити у формі графіка або позначати різними смайликами. Ця техніка називається «серфінг часом». Спортсмен на дошці завжди напоготові в море — чекає відповідну хвилю. Учня можна привчити робити найскладніші предмети, коли «понесе хвиля», а решту — коли сили на спаді.

У дитини конфлікти у школі

Як це? Булінг, сварки з однолітками в новому класі, великий конфлікт із вчителем — усе це може призвести до того, що школа «викликає алергію». Протягом дня на заняттях дитина якось тримається. Але вдома підручники та зошити нагадують про болісні переживання, тож зникає відчуття захищеності у власній домівці. Ось тому син чи донька несвідомо намагається позбутися будь-якої згадки про школу.

Що робити? Встановити довірливі стосунки, поговорити щиро, що відбувається у школі. Краще завжди неформально розпитувати про шкільні будні дитини, не обмежуючись тим, які оцінки вона отримала, цікавитися її друзями, стосунками з однокласниками, подіями, навіть тими, що здаються дорослим дрібними. Тоді ви вчасно зможете зрозуміти, якщо щось трапиться.

У будь-якому разі перевірте цю версію. Якщо дитина відверто і радісно розповідає про шкільне життя, викреслюємо цю причину. Якщо ж підтвердився факт конфлікту чи булінгу (читайте про те, як відрізнити одне від іншого), слід розбиратися, і не лише з дитиною. Можливо, доведеться поспілкуватися з учителем, психологом. Якщо справа ще серйозніша і триваліша, можливо, йдеться про булінг, тоді доведеться звернутися і до фахівців, і до адміністрації школи.

У дитини прихована гіперактивність

Як це? Така дитина не відрізняється від однолітків. Інтелект у нормі, по кімнаті не бігає, зі шкільною програмою справляється. Хіба ж це гіперактивність? Але будь-який зовнішній подразник (новий предмет, людина, шум) вибивають такого учня з колії. Робив уроки, відволікся на дзвінок друга… Повернувся вже не до зошитів, а почав прибирати в кімнаті, ніби забув, що робив. Якщо таких стимулів багато — перезбуджується і швидко втомлюється, але не може зупинитися, відпочити. Такого школяра можна порівняти з водієм машини зі зламаними гальмами. Структури мозку, які гальмують фізичну й емоційну активність, працюють слабо, а відповідальні за активацію — на всі сто.

Що робити? Відрізнити приховану гіперактивність зможе лише фахівець, тож варто звернутися до невролога. Є надія — за правильного підходу в підліткові роки дитина може «перерости» проблему. Хочете, щоб вона доводила справи до кінця? Правильний рецепт: більше фізичної активності, прогулянок на свіжому повітрі. Спочатку відправте на подвір’я, на спортивну секцію, а вже потім нагадуйте про домашнє завдання. Як не дивно, такому учневі треба дещо фізично втомитися, аби «заземлитися», зосередитися на одній справі.

Дитина відстала за програмою

Як це? Зауважте, ми не розглядаємо варіанти, коли дитина не хоче, приміром, займатися  математикою, а історію залюбки читає. Бо причин того, чому учень уникає якоїсь певної шкільної дисципліни, значно більше. Може, вона їй елементарно не подобається чи важко дається. Ми розглядаємо лише ситуацію, коли дитина відкладає виконання будь-якого домашнього завдання, а якщо змушувати — її настрій різко падає, можуть розпочатися сльози та бідкання.

Чому в знаннях дитини можуть бути прогалини з усіх предметів, а результати навчання гірші, ніж в однокласників? Вона могла хворіти тривалий час, прогулювати уроки, їй загалом потрібний повільний темп навчання та додаткові пояснення, а в батьків немає на це часу. Можливо, змінилася школа або з початкових класів учень перейшов до базової школи, а тут вимоги вищі? В ідеалі має бути спадкоємність викладання матеріалу на різних рівнях освіти, але в житті трапляється, що в 4-му класі дозволяли читати ледь не по складах, а в 5-му очікують, що дитина самостійно опановує великі тексти та глибоко їх розуміє.

Можна домовитися з учителем про індивідуальні заняття, найняти репетитора, якщо в тата й мами немає часу. Важливо розуміти одне: доки школяр не опанує те, що проходили раніше, годі вимагати від нього успіхів та гарно виконаних завдань. Чому це важливо? Дитині доведеться працювати вдвічі більше: і старий матеріал вивчати, і поточне домашнє завдання робити. Це і так навантаження. Якщо ж помилки або не дуже високі бали за «домашку» викликатимуть критику батьків, завдання для дитини стане і геть нездоланним тягарем із психологічної точки зору. Пообіцяйте не робити негативних зауважень, доки ваш школяр не наздожене за програмою однокласників, і тримайте слово.

Джерело: osvitoria.media