Чому шкільний вчитель може стати об’єктом булінгу?

Найбільш жорсткі прояви булінгу ми спостерігаємо в підлітковому віці. Але, як правило, це не справа рук однієї дитини. Найчастіше залучена група. У цій дисфункційній спільноті є:

1. жертва — її вибирають не миттєво;
2. спостерігачі — активні прибічники булера, пасивні прибічники чи нейтральні особи;
3. агресор — той хто, цькує.

Отже, булер і його прибічники висловлюють насмішки на адресу вчителя та уважно спостерігають за реакцією. Якщо вона вибухово-емоційна та нервова і вчитель відповідає образою на образу чи, навпаки, починає виправдовуватись, — найімовірніше агресори спробують повторити приниження. Є високий ризик, що ці ж особи булять не лише педагога, а й однолітків.

Опираючись на досвід, можу констатувати: частіше цькують педагогів з низьким рівнем матеріального забезпечення.

Навіщо взагалі дітям на когось «нападати», цькувати? Звідки ростуть ноги у цього явища?

Одна з можливих причин — потенційний агресор проживає в родині, яка практикує два стилі виховання. З одного боку — ліберальне виховання, коли один з батьків не встановлює для дитини меж, і вона смакує плід вседозволеності. З другого — авторитарне виховання, коли інший член сім’ї встановлює заборони, може покарати чи навіть принизити. Коли така дитина приходить до школи, вона починає дзеркалити стосунки в родині на спілкування з учителями. Звідси бажання ображати, акцентувати увагу на недоліках, принижувати гідність «слабшої фігури». Агресор підсвідомо підшукує «грушу для биття», щоб виплеснути гнів і невдоволення.

Ще один можливий варіант — у дитини-булера є розлад особистості, що провокує проблеми із психоемоційним станом та агресивну поведінку.

Уявімо, що вчитель став жертвою «прихованого цькування». Учні обговорюють його особисте життя, розпускають плітки. Під час уроку то там, то там у класі лунає сміх наче без приводу, але вчитель відчуває, що сміються з нього. Яка поведінка доречна в такій ситуації?

Прізвиська та обговорення вчителям придумували споконвіків. Це та проєкція, в якій люди показують, що хочуть заволодіти тим, хто «вищий», «старший», «головний».

І ось для вчителя вкрай важливо спиратися на власну самоцінність. Не на самооцінку. Просто поставте собі запитання: «Як я із цим почуваюсь?», «Чи я відчуваю, що це — про мене?» Тож вам знадобиться навичка повсякчас згадувати про себе реальну правду, а не те, що намагаються нав’язати штучно. Це буде вашим найміцнішим щитом. Адже в школі обговорення з’являтимуться часто, заборонити їх неможливо. А ось спиратися на власну цінність, щоб не брати близько до серця подразники зовнішнього світу — це те, що потрібно тренувати кожному.

А що робити, коли вчителя цькують за інакшість? За те, що він/вона «не модно» одягається, має «смішну» зачіску чи ледь помітну ваду мовлення?

Дуже помічною буде фраза «Так буває»: «Так, я не дуже добре вимовляю «р», — знаєш, так буває», «Є різні зачіски. Тепер ти знаєш, що і така, як у мене, теж буває».

А що, як вчителя цькують відкрито? Можуть крикнути йому в спину образу, відкрито порушувати дисципліну на уроках чи об’єднатись та зірвати урок усім класом. Як діяти дорослому, щоб взяти ситуацію під контроль?

Головне правило — не йти одразу в емоційно забарвлений спротив, як би сильно не вирував у крові адреналін та збурення. Друге важливе правило — не ігнорувати інцидент, адже повна відсутність реакції — це своєрідна підтримка деструктивної поведінки.

Натомість вчителю необхідно спокійно та впевнено розповісти про те, що він відчуває тут і зараз: «Те, що ти зробив, мене ображає». Відверте озвучення почуттів часто «гальмує» агресорів та зменшує імовірність подальшої ескалації конфлікту.

Якщо булінг вчителя відбувається під час заняття, раджу його призупинити. Ця техніка протидії агресорам називається «Time Out». Вважається, що дитину-порушника потрібно залишити в спокої та дати стільки хвилин на заспокоєння, скільки їй років.

Але в групі цей метод працює інакше. Можете сказати: «Зараз ми призупиняємо наш урок. Наступні 5−7 хвилин мовчимо, заспокоюємось, думаємо про ситуацію». Цей час потрібен, щоб знизити рівень емоційної напруги учнів та безпосередньо вчителя, якого відкрито образили. Вчитель у цей час має дистанціюватися — можна на кілька хвилин вийти в коридор.

Далі потрібно звернутися до класу: «Я би хотів/ла обговорити з вами те, що трапилось». Але моралізаторство потрібно повністю прибрати. Найкраще ставити запитання: «У мене питання до класу: «Як ви думаєте, через що я зупинив/ла і дав/дала вам цю паузу?» У цей момент у розмову можуть включитись учні, які не входять до групи булерів, та висловити свої думки. Відповідь часто буває неповна, тому додайте: «Мені було неприємно і сумно через те, що певні учні почали говорити на мою адресу образливі слова». Наступним запитанням до класу має бути: «Як ми можемо покращити нашу комунікацію? Що для цього важливо і вам, і мені?» Якщо відповідей немає або звучить «Не знаю», — не страшно. Просто скажіть: «Гаразд, тоді я вам розповім, як ми можемо домовитись».

Важливий нюанс: питання «чому» дітям ставити не варто в такій розмові. Вони сприймають «чому» як атаку, претензію.

Після цього діалогу можна продовжити урок. Але раджу вчителю не робити вигляд, що все гаразд і що його все влаштовує. Емоції на обличчі мають показати, що ви не в найкращому гуморі і такі вибрики не сприймаєте як належне. Також варто залучати клас до діалогу після таких критичних ситуацій за допомогою запитань на творче мислення, якщо це дозволяє ваш предмет. «А як би ти повівся на місці героя?», «Про що б ти запитав цього історичного персонажа» тощо.

Як комунікувати з потенційними булерами протягом навчального року, щоб знизити їхнє бажання влаштовувати неприємності?

Варто проявляти прихильність та увагу до них. Можна запитувати час від часу щось просте: «Котра година?», «Скільки часу до кінця уроку?» Можна просити учня допомагати вам під час уроку: «Мені буде важко самому…, тож допоможи мені, будь ласка, …». Дитина починає відчувати, що цей дорослий їй довіряє. А ще відбувається дуже важливий процес: перебудова бажання самоствердитися на співпрацю.

Яка реакція справедлива на прояви фізичного булінгу — плювання, штовхання, навмисне псування речей?

Із такими проявами булінгу від некерованих дітей не варто намагатися впоратися самостійно. Це може бути проявом синдрому дефіциту уваги та гіперактивності чи інших психоемоційних порушень. Тож одразу звертайтеся по допомогу. Діти з деструктивною поведінкою потребують роботи з фахівцем. Добре, якщо у школі є психолог. Якщо ні — батькам цього учня адміністрація школи може наполегливо рекомендувати звернутися до дитячого/підліткового психолога.

Що може стати «щепленням від булінгу»? Як працювати з дітьми і підлітками, щоб у них не виникало бажання цькувати однолітків чи вчителів? 

Практика показує, що найдієвіший превентивний метод булінгу — укладення разом з дітьми «Договору Класу». Найкращий час для цього — початок шкільного року. Педагог і діти обговорюють та прописують по 5–7 правил від кожної сторони. Наприклад:

Вчитель:

Я зроблю все можливе, щоб вам було цікаво на моїх уроках. Буду викладатися на всі 100%. А з вашого боку очікую на співпрацю та взаємодію.

Учні:

Ми будемо добре поводитися. (Таку загальну фразу в правила не записуйте — обов’язково уточніть у дітей, що вони розуміють під «хорошою поведінкою»).

Ми будемо приходити на урок вчасно, незалежно від того, це навчання в класі чи дистанційне.

Ми будемо з повагою ставитися до однокласників і приймати інакшість.

Вчитель:

На 2021-2022 навчальний рік ми дотримуємося в нашому класі «Правила одного мікрофона». Говорить тільки одна людина, інші уважно слухають.

Учні:

Вчитель навчає, але не нав’язує свої погляди чи виховання. Виховують нас батьки.

Вчитель:

У лексиконі нашого класу немає грубих слів, слів знецінення, токсичних фраз та лайки. Так, усі ми знаємо ці слова, але користуємось іншою лексикою.

Учні:

Коли вчитель бачить, що ми на початку уроку не налаштовані на продуктивну працю, можемо поговорити 5 хвилин на нейтральні теми, обговорити питання чи ситуацію, яка нас схвилювала.

Типові токсичні фрази учнів та як на них реагувати

«Мені в житті не знадобиться ваш предмет. Навіщо мені його вчити?»

Рекомендована реакція:

«А давай ми з тобою про це поговоримо. Залюбки приділю 5 хвилин свого часу після уроку. Розкажу свою історію, навіщо цей предмет потрібен у житті. Або ти можеш мені розповісти, чому вважаєш, що математика/англійська тобі не знадобиться»

або

«Ти правий, нам у житті далеко не все знадобиться. Але зараз ми маємо вивчити це правило. Я тобі співчуваю, що мусиш терпіти».

«Всі, хто пішов працювати вчителем, — невдахи».

Рекомендована реакція:

«Можливо. Але це твій досвід. Для мене все інакше»

«Ви ж за це гроші отримуєте, то навчіть мене!»

Що ховається за цим висловлюванням?

Відсутність розуміння меж у спілкуванні з іншою людиною, бажання проінспектувати її гаманець. На жаль, таке часто трапляється в нашій ментальності.

Рекомендована реакція:

«Навчання — спільний процес. Тільки у взаємодії з тобою можу тебе чогось навчити»

або

«Питання грошей стосується тих, хто їх заробляє, і тих, хто сплачує податки».

«А що вам буде, якщо я не складу ЗНО?»

Рекомендована реакція:

«Цікаво почути твою думку. Як думаєш, що мені буде за це?» — «Вас звільнять. У вас буде погана репутація». — «Можливо! У житті все може трапитись».

«Мама сказала, що ви неправильна вчителька»

Рекомендована реакція:

«Можемо разом із твоєю мамою поговорити — яка вчителька «правильна». Це може мені допомогти. І тобі!»

«Народіть своїх дітей і їх виховуйте. А мене не чіпайте!»

Рекомендована реакція:

«Я не займаюсь твоїм вихованням — це справа твоїх батьків. А моя справа — провести виховну годину».

«Ви мені зараз поставили погану оцінку за домашку. Я її взагалі перестану робити!»

Рекомендована реакція:

«Я ціную, що для тебе важливий предмет, який я викладаю. Що тобі потрібно для кращого розуміння завдання? Давай допоможу із цим впоратись, щоб ти отримав високу оцінку».

«Ставте, що хочете. Батьки кажуть, що їм байдуже, яка оцінка буде».

Рекомендована реакція:

«Тобі пощастило, що батьки приймають тебе з різними оцінками й незалежно від успіхів у навчанні».

«Якщо ви така розумна, чому тоді вчителькою стали?»

Рекомендована реакція:

«Мені цікаво почути, що ти хочеш цим сказати?» — «Вчителі мало заробляють». — «На твою думку, розумні тільки ті, хто заробляє багато? Буває по-різному».

«Чому ви мене це запитуєте? Ви що, самі не знаєте?»

Рекомендована реакція:

«Я хочу будувати з тобою діалог. Це можливо, якщо будуть і запитання, і відповіді»

або

«Ми ж хочемо провести цікавий урок? А він неможливий без участі учнів».

Автор: Олена Юрченко

Джерело: https://osvitoria.media/experience/yakshho-uchni-tskuyut-vchytelya-shho-robyty/