Сучасні батьки все частіше звертаються до психологів із запитом «Моя дитина нічого не хоче, нічим не цікавиться і ні до чого не проявляє інтересу. Що робити?» У підліткового «не хочу» є чимало прихованих причин: розповідаємо та пояснюємо, що з цим робити.

Спікерка Ірина Зарецька-Котруце

Сертифікований коуч ICF, дипломований профорієнтатор майбутнього за методикою Digital Human, тренер і коуч для дітей і підлітків, арт-терапевт. Співзасновниця англомовних таборів DEC Camp в Україні. Спікер Міжнародної конференції SummerCampCon (2021).

Коли батьки скаржаться, що дитина нічим не цікавиться, найчастіше це означає, що вона не цікавиться тим, чим хотіли б мама з татом. Інша річ, коли тінейджер закинув усе, чим горів раніше, і ходить темніший за хмару протягом кількох тижнів — це привід задуматися про візит до психолога. Підліткові депресії — поширене явище в наш час. Причин у них може бути безліч: від інформаційного шуму до порушення режиму сну.

Але якщо йдеться про інфантилізм, неслухняність, про те, що тінейджер відмовляється виконувати соціальні або сімейні обов’язки, наприклад, ходити до школи або мити за собою посуд, то тут можна спробувати обійтися своїми силами.

Причини підліткового «не хочу»

Не відбувається сепарації від батьків

Якщо тінейджеру не цікаво нічого за межами своєї кімнати, це може означати, що він просто відмовляється дорослішати. Дитина сидить за плейстейшн чи в соцмережах і не бажає навіть оком кинути, що відбувається за вікном — їй і вдома пречудово. Тобто, процесу сепарації від батьків не відбувається. Але якщо я запитую в мами чи тата: «А які інтереси у вас?», то часто виявляється, що головний їхній клопіт — дитина. Вона — центр всесвіту, навколо неї обертається все сімейне життя і всі плани, усі справи і турботи підпорядковані їй. Дитина знає, що мама з татом вирішать питання зі вступом, оберуть майбутню спеціальність, приведуть до ладу кімнату, приготують вечерю і приберуть зі столу. Підлітку абсолютно нема про що турбуватися.

Але небезпека криється в тому, що зазвичай у дорослому житті ми самі вирішуємо свої питання, шукаємо роботу, готуємо/замовляємо їжу, підвищуємо кваліфікацію. Ніхто і нічого за нас не зробить, а мама з татом поруч будуть не завжди.

Підліток вважає, що «тримає» батьків разом

Іноді дитина не поспішає дорослішати, тому що виступає клеєм, який тримає батьків разом. Глибоко на підсвідомому рівні вона розуміє, що якщо почне більше часу проводити поза домом, а то й зовсім поїде, єдиний інтерес, який пов’язує її батьків, зникне, і справа дійде до розлучення.

Перевантаженість

Ще одна причина — надмірна зайнятість. Життя сучасних підлітків організовано по хвилинах, і найчастіше їм є чим зайнятися. Причому заняття ці придумані часто не ними самими, а організовані дорослими. Додаткові уроки з алгебри, англійська, спорт, школа нікуди не ділася… Але фішка в тому, що чим більше ми намагаємося організувати життя дитини, то менше ініціативи вона проявляє. По-перше, а навіщо, якщо мама все організовує? По-друге, тінейджер відчуває жахливу втому від такого колосального навантаження, тому у вихідні і на канікулах йому просто хочеться потицяти у смартфон.

Забагато розваг

Окремо слід згадати пересиченість дітей розвагами. Знов-таки з найкращих міркувань з наймолодшого віку ми водимо їх то до аніматорів, то на атракціони, то в цирк із Франції, то на шоу з Америки. Кожні вихідні розважальна програма. У підсумку в 16 років ми отримуємо скептика, якого нічим не здивувати, йому все нудно і все набридло. Я не хочу сказати, що не потрібно займатися дозвіллям сина чи доньки. Але до організації вільного часу варто підходити виважено — дитині надзвичайно важливо навчитися розважати себе самостійно, знаходити собі цікаві заняття та отримувати від них задоволення.

Якщо казати в цілому, нічого не хотіти неможливо, і всі ми чогось прагнемо. І якщо дитина відмовляється виконувати те, що кажуть батьки, значить, вона хоче «не хотіти підкорятися». Її внутрішній революціонер просто не дозволить вступити на фізмат, обраний батьками, якщо вона мріє про журналістику. Тому, якщо в 11–12-му класі підліток досі не визначився з вишем і спеціальністю, дозвольте йому рік погуляти, постріляти на приставці, полінуватися вдосталь, помандрувати, попрацювати чиїмось помічником. При цьому постійно запитуйте: «Що б ти хотів/ла робити? Чим би ти займався/лася, якби взагалі нічого не потрібно було б робити?»

Як мотивувати підлітка?

Підтримка і розуміння — запорука фізичного і ментального здоров’я підлітка. Якщо він отримав двійку з математики, проте з хімії та біології все добре, залиште школяра в спокої. Не потрібно його постійно пиляти, що «ось ти, як завжди, одні зальоти, у магазині решту порахувати не зможеш». Краще похвалити за гарні оцінки з інших предметів.

Я рекомендую позбутися всіх «треба» і «повинен». «Треба отримати диплом… Треба підтягнути хімію… Ти повинен отримати перше місце на олімпіаді…» Це тиск, який викликає в тінейджера лише супротив і питання: «Кому треба? Мені? Ні, ви помиляєтесь». Тому важливо не тиснути і контролювати, а пояснювати. Наприклад: «Так, ти маєш рацію. Щоб працювати в Google чи Amazon, дійсно, диплом не потрібен, а потрібні знання і конкретні навички. Але все ж у нашому світі диплом поки що важливий». Або: «Давай ми зробимо необхідний мінімум, щоб не псувати загальну картину — просто запитай у вчителя, як ти можеш підтягнути предмет, а потім разом подумаємо, як впоратися із завданням швидко».

Для мотивації і натхнення важливе середовище. Якщо батьки працюють на кількох роботах і свій приклад саморозвитку показати не можуть, я б пошукала секції, гуртки або клуби за інтересами, дитячі табори. Коли дитина бачить, що всі навколо чимось займаються, викладачі горять своєю справою, інструктор добре пояснює, у колективі безпечна емоційна атмосфера — ти хочеш не хочеш стаєш з усіма на одну хвилю. Можна знайти лише одного ментора, який здатен надихнути дитину на щось корисне і цікаве.

Пропонуйте дитині пробувати щось нове. «На вихідні ми йдемо в похід. Хочеш з нами? Будемо варити юшку на багатті, сплавлятися річкою і співати під гітару. Ми будемо раді, якщо ти погодишся».

Те, що дорослі називають лінню, може бути звичайною втомою. Згадайте про те, що зараз від дитини всі чогось хочуть — хороших оцінок, визначитися з професією, відповідати очікуванням в сім’ї і в колі друзів. Плюс екзистенційні питання про те, хто я, який я, чого хочу насправді. Звичайно, після такого дитина захоче спокійно відпочити, щоб їй не дошкуляли і не намагалися нав’язати чергове заняття.

Джерело: osvitoria.media